Якщо вірити стародавній легенді, то кожна людина має на небі свою зірку. У когось вона мала, у когось – більша, у когось – велика. Від чого це залежить? Можливо, від душі. Щира душа – і зірка велика, зміліла – і зірка зменшилась.
Напевне, зірка Олеся Гончара була великою і яскравою, бо, навіть, після смерті продовжує зігрівати серця читачів глибиною і щирістю таланту.
Олесь Гончар – людина незвичайної долі. Сирота, вихований бабусею, фронтовик, який пройшов усі жахи Другої світової війни та побував у полоні, людина громадська й суспільна у часи повоєнного СРСР, натхненник і захисник цілого покоління шестидесятників, палкий борець за незалежність України.
Такими словами розпочалася літературна година «Собор його душі» з нагоди 100-річчя від дня народження Олеся Терентійовича, яку провели для учнів 9-Б класу.
Школярі переглянули відеофільм «Поборники незалежності» – Олесь Гончар», ознайомилися з книжковою виставкою. Цікавим для присутніх став прес-інформ «Іди за мною» (до 100-річчя від дня народження класика) за матеріалами періодичних видань.
Важливо, що весь свій життєвий шлях Олесь Гончар пройшов достойно, не зрадивши собі, не скиглячи, не зловтішаючись. Все це тому, що найголовнішим дороговказом у його житті була віра… І скільки б не пройшло років, його твори будуть актуальними, бо людяність яку вони пробуджують – це категорія вічна, без якої не може існувати жоден народ.
